67-річний чоловік звернувся до відділення невідкладної допомоги зі скаргами на задишку та діарею, що тривали протягом одного місяця, а також на біль у животі, який з’явився за день до госпіталізації.
Фізикально: набухлі яремні вени з вираженими хвилями V, голосистолічний шум уздовж нижнього лівого краю грудини, дифузні хрипи в легенях і набряки ніг, але почервоніння обличчя не було.
КТ черевної порожнини показала потовщення стінок сліпої та висхідної ободової кишки, а також численні контрастно-підсилені вогнища в печінці (А).
ЕХО-КГ виявила потовщені, ригідні стулки трикуспідального клапана з обмеженою рухливістю (B) та тяжку трикуспідальну регургітацію. Легеневий клапан було видно нечітко, але зафіксовано тяжку легеневу регургітацію.
Добова екскреція 5-гідроксиіндолоцтової кислоти із сечею становила 174 мг (референтне значення — <15 мг).
Біопсія печінкового утворення показала нейроендокринну пухлину (C, забарвлення на хромогранін A).
Було встановлено діагноз карциноїдного синдрому з карциноїдним ураженням серця на тлі метастатичної нейроендокринної пухлини, ймовірно, колоректального походження.
Карциноїдне ураження серця розвивається тоді, коли високі рівні вазоактивних речовин, що вивільняються метастазами нейроендокринної пухлини печінки, потрапляють у праві відділи серця й викликають пошкодження ендокарду.
Пацієнтові розпочали лікування діуретиками та октреотидом, але він відмовився від подальшого активного лікування, обрав паліативну допомогу й помер через місяць.
📍Джерело: NEJM
